УДО України

 

Деякі сторінки Білої Книги УДО України

БІЛА КНИГА

Управління державної охорони України

 

(ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ)

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ

Зародження перших інституцій, які б відповідали за забезпечення безпеки посадових осіб та охорони органів влади країн, відбулося ще в стародавні часи. Так, для здійснення охорони монархів і полководців в Стародавній Греції існувала «священна дружина», в Стародавній Персії – корпус «безсмертних», в Стародавній Македонії – «царські любимці», в Стародавньому Римі – преторіанські когорти.

Не стала виключенням і Україна. Паралельно з процесами державотворення в Україні формувалися і підрозділи, які здійснювали охоронні функції.

Історичні відомості свідчать про те, що в період Української гетьманської держави (Гетьманщини) завдання з особистої охорони Гетьманів, Гетьманської резиденції, Генеральної старшини, Генеральної артилерії, військової канцелярії, Генерального суду виконували спеціально створені наймані піхотні підрозділи (сердюцькі полки). За свою службу вони отримували грошову платню з Гетьманської скарбниці, були на його повному забезпеченні та особисто йому підпорядковувалися.

Пізніше окрема рота Гетьманської охорони, яка виділялася зі складу сердюцьких полків, почала називатися жолдацькою.

В період гетмансьтва І. Скоропадського (1708 – 1722 р.р.) поблизу с. Стара на Сеймі для проживання гетьманської охорони було засновано поселення – Жолдаки.

Згідно з Царським Указом від 14 (25) липня 1726 р. сердюцькі полки були ліквідовані.

Після ліквідації Гетьманату як державного утворення, перестало існувати і саме поняття української охоронної діяльності.

Відродження відбулося лише після лютневої революції 1917 р. в Росії.

Найбільш показовою за тих часів була система охорони керівника Української Держави Гетьмана П.Скоропадського (29.04.1918 р. – 14.12.1918 р.).

Захистом особи П.Скоропадського та членів його родини займалися спеціальні підрозділи, які входили до структури Штабу Гетьмана. Піклування про особисту безпеку глави держави покладалося на гетьманського коменданта, під загальним керівництвом Начальника Штабу Гетьмана.

Гетьманському коменданту підпорядковувалися: Гетьманський конвой та Особиста охоронна команда.

Конвой займався охороною Гетьмана та членів його родини і прирівнювався за статусом до кавалерійського полку. До нього входили дві кінні й кінно-кулеметна сотні, які мали на озброєнні, крім звичайної кавалерійської холодної та вогнепальної зброї, 6 кулеметів типу «Максим» і 12 – типу «Льюїс». Командир конвою мав права командира окремої бригади.

Особиста охоронна команда прирівнювалась до піхотного полку і комплектувалася з «відбірних і надійних осіб». На неї покладалася охорона гетьманської резиденції та самого Гетьмана під час його подорожей. Співробітники команди несли службу на постах усередині гетьманського палацу, здійснювали нагляд за навколишньою територією та будинками.

Крім того, особиста охорона вела спостереження за персоналом, що обслуговував Гетьмана, підтримувала контакти з центральними й місцевими правоохоронними органами у питаннях, які відносилися до їх компетенції. До охоронної команди за штатом входило 7 офіцерів, 2 старших вартових, 62 вартових і 46 «доглядачів», канцелярські працівники.

Гетьманський комендант полковник Богданович.

На нього покладалося піклування про особисту безпеку глави держави.

Йому підпорядковувалися: Гетьманський конвой та Особиста охоронна команда.

 

 

 

 

Військовослужбовець

Особистого штабу Гетьмана

До системи охорони Гетьмана входив і Загін окремого призначення, який підпорядковувався безпосередньо Начальнику Штаба Гетьмана і структурно складався з двох взводів. Основними завданнями Загону були: забезпечення особистої охорони Гетьмана і підтримання порядку в місцях його тимчасового перебування.

 

    За часів Директорії УНР (1919-1920 р.р.) особистою охороною забезпечувався і Голова Директорії – С. Петлюра.

 

 

 

 

Козак загону охорони Голова Директорії Симона Петлюри.

Симон Петлюра

Після утворення СРСР вся охоронна діяльність того періоду в усіх союзних республіках, в тому числі – і в Україні, здійснювалася під керівництвом Центрального апарату, який знаходився в Москві.

У листопаді 1946 р. був створений відділ охорони Міністерства державної безпеки УРСР, а вже з 3 липня 1975 – створена 9 Служба КДБ при Раді Міністрів УРСР завданням якої було: охорона членів Політбюро, забезпечення охорони і безпеки маршрутів пересування осіб, які охоронялися, охорона адмінбудинків, згодом в оперативному обслуговуванні Служби знаходилися режимні зони, спецтраси, палаци культури, спецкомплекси в театрах та інших видовищних закладах, мисливські господарства. 9 Служба функціонувала до вересня 1991 року, коли КДБ УРСР було ліквідовано і створено 9 Управління охорони Служби Національної безпеки України, яке проіснувало до 1992 року.

З набуттям Україною незалежності, в молодій державі постало питання реформування і вдосконалення всієї системи органів безпеки.

Указом Президента України від 15 січня 1992 року № 40 було створено Управління охорони вищих посадових осіб, Указом Президента України від 8 червня 1992 року № 334 Управління перейменовано в Управління державної охорони України. Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» було прийнято Верховною Радою України в 1998 році. До прийняття Закону України, діяльність підрозділів Управління здійснювалася на основі Положення про Управління державної охорони України, яке було затверджено Указом Президента України від 17 серпня 1992 року № 417.

 

ДЕРЖАВНА ОХОРОНА УКРАЇНИ. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ.

 

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 року № 160/98-ВР, державна охорона органів державної влади України та посадових осіб (далі - державна охорона) – це система організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-технічних та інших заходів, які здійснюються спеціально уповноваженими державними органами з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади України, безпеки посадових осіб та об'єктів, визначених цим Законом.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 зазначеного Закону України, державна охорона здійснюється Управлінням державної охорони України, яке є державним правоохоронним органом спеціального призначення, підпорядкованим Президентові України та підконтрольним Верховній Раді України.

Відповідно до ст. 12 вищевказаного Закону України на Управління державної охорони України покладаються завдання:

 

- здійснення державної охорони щодо органів державної влади України;

- забезпечення безпеки посадових осіб, визначених цим Законом, за місцем їх перебування як на території України, так і за її межами;

- забезпечення безпеки членів сімей посадових осіб, визначених цим Законом, які проживають разом з ними або супроводжують їх;

- запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їх сімей та об'єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення та припинення;

- запобігання протиправним посяганням на посадових осіб і членів їх сімей та об'єкти, щодо яких здійснюється державна охорона, їх виявлення та припинення;

- охорони об'єктів, визначених цим Законом;

- забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів, призначених для визначених цим Законом посадових осіб.

 

СТРУКТУРА ТА ЧИСЕЛЬНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ УКРАЇНИ

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» загальна структура і чисельність Управління державної охорони України затверджуються Верховною Радою України за поданням Президента України.

Законом України «Про загальну структуру і чисельність Управління державної охорони України» від 17 листопада 2005 року N 3106-IV в Управлінні державної охорони України затверджено таку структуру:

 

- орган управління державною охороною;

- підрозділи охорони органів державної влади України, посадових осіб та об’єктів;

- регіональні підрозділи державної охорони;

- підрозділи забезпечення, підприємства, установи, організації, навчальні заклади.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про загальну структуру і чисельність Управління державної охорони України» від 19 грудня 2006 року № 492 – V затверджена загальна чисельність Управління державної охорони України у кількості до 2993 осіб, у тому числі 2912 військовослужбовців.

 

СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ УДО УКРАЇНИ

В державі створено необхідні умови для ефективного демократичного цивільного контролю за діяльністю Управління державної охорони України. Це підтверджується безумовною підпорядкованістю Управління органам державної влади України у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Предметом цивільного контролю є дотримання законності в діяльності Управління, створення умов, які унеможливлюють використання Управління для обмеження свобод громадян.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» – контроль за додержанням Управлінням державної охорони України чинного законодавства у сфері державної охорони, забезпечення прав і свобод людини здійснюється Верховною Радою України.

Управління державної охорони України у порядку, встановленому законодавством України, зобов'язане відповідати на запити комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради України та народних депутатів України.

Так, протягом 2006 року Управління надало відповіді на 14 депутатських запитів щодо діяльності підрозділів УДО України.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» контроль за діяльністю Управління державної охорони України здійснює Президент України.

З метою своєчасного повного і достовірного інформування органів державної влади та суспільства про діяльність Управління державної охорони України чинним законодавством передбачається систематичне інформування та звітність Начальника Управління Президентові України та Верховній Раді України (ч.ч. 2, 4 ст. 25 та ч.ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»).

Важливе значення приділяється контролю за раціональним і ефективним використанням коштів Державного бюджету України (ст. 27 Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»).

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ДІЯЛЬНОСТІ УДО УКРАЇНИ

Управління державної охорони України здійснює свою діяльність, керуючись вимогами:

  • Конституції України,
  • міжнародних договорів,
  • Законів України: “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”,
  • “Про оперативно-розшукову діяльність”,
  • “Про контррозвідувальну діяльність”,
  • “Про державну таємницю”,
  • “Про військовий обов'язок та військову службу”,
  • “Про боротьбу з тероризмом”,
  • “Про основи національної безпеки України”,
  • “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”,
  • “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”,
  • “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб”,
  • “Про Статут гарнізонної та вартової служби Збройних сил України ”,
  • “Про Статут внутрішньої служби Збройних сил України”,
  • “Про Дисциплінарний статут Збройних сил України”,
  • “Про Стройовий статут Збройних сил України”

та інших, указів і розпоряджень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих та міжвідомчих нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері державної охорони.

 

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Міжнародні змагання – це одна з найефективніших форм професійної підготовки, під час якої в ситуаціях, наближених до реальних подій учасники змагань мають можливість демонструвати набуті раніше знання та вміння.

В 1994 році представники України вперше були присутні на міжнародних змаганнях серед тіло охоронців, які відбувалися в м. Рига під егідою Міжнародної асоціації тіло охоронців (ІВА). Команда Управління державної охорони України брала участь у всіх міжнародних змаганнях, які проводила ІВА.

В 1999 році в Україні, в м. Ялта був організований і проведений перший міжнародний турнір «Тілоохоронець-1999» з багатоборства тіло охоронців. По суті це було започаткування в Україні міжнародних змагань і розпочато новий етап розвитку професійно-прикладного виду спорту, в тому ж році команда Управління взяла участь в 6-му турнірі ІВА і посіла на змаганнях друге місце серед восьми команд, які брали участь у турнірі. За період з 1999 по 2006 роки було проведено 8 Міжнародних турнірів «Тілоохоронець».

 

 

 

ЗАХОДИ ЩОДО ПОДАЛЬШОГО РЕФОРМУВАННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ УКРАЇНИ

Основною причиною подальшого реформування Управління державної охорони в Україні є необхідність в найближчі терміни збалансувати сили та засоби державної охорони з можливими ресурсами держави, а також забезпечити здатність всіх органів, які забезпечують державну охорону, до виконання нових місій і завдань, що випливають із сучасної політики безпеки України.

Метою реформування і подальшого розвитку Управління державної охорони України є створення сучасного, з урахуванням загальновизнаних міжнародних норм і стандартів, охоронного відомства, яке визначатиме основні засади здійснення державної охорони в Україні і гарантовано забезпечить стабільність в державі в межах своєї компетенції.

 

ЕТАПИ ТА ПОСЛІДОВНІСТЬ РОЗВИТКУ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ УКРАЇНИ.

Перший етап (2006-2008 роки) передбачає:

  • підготовку пропозицій щодо внесення змін до чинних нормативно-правових актів України стосовно розвитку Управління державної охорони України.
  • проведення поетапних змін в загальній структурі і чисельності підрозділів Управління;
  • моделювання сучасної системи роботи з особовим складом Управління;
  • розробка, прийняття та реалізація Програми створення власного навчального комплексу;
  • розробка нової моделі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації особового складу;
  • поступове забезпечення підрозділів Управління сучасними зразками озброєння та засобами спеціального призначення;
  • формування сучасної системи забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів та поступове оновлення парку автомобільної техніки;
  • поступове проведення технічного переоснащення підрозділів Управління державної охорони України;
  • організація автоматизованих систем допуску на об’єкти охорони.

 

Другий етап (2009-2011 роки) передбачає:

  • завершення формування вдосконаленої нормативно-правової бази;
  • становлення нової організаційної структури підрозділів;
  • впровадження нової моделі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації особового складу;
  • продовження забезпечення підрозділів Управління сучасними зразками озброєння та засобами спеціального призначення;
  • впровадження сучасної системи забезпечення безпечної експлуатації транспортних засобів та оновлення парку автомобільної техніки;
  • впровадження сучасної системи роботи з особовим складом;
  • введення в дію навчального комплексу Управління державної охорони України.

 

ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Реалізація викладених положень розвитку державної охорони в Україні здійснюватиметься в рамках реформи правоохоронної системи держави через правові акти управління, шляхом виконання Державної Програми державної охорони України, яка передбачає проведення комплексу правових, економічних, соціальних, інформаційних та інших заходів на близьку, середню і далеку перспективу, спрямованих на розвиток системи державної охорони України та її всебічне забезпечення.

Реалізація положень розвитку державної охорони в Україні забезпечуватиметься керівництвом Управління державної охорони України та іншими центральними органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції за окремими відомчими планами.

Положення розвитку державної охорони в Україні можуть уточнюватися і доповнюватися під час формування та реалізації державної політики у сфері державної охорони України з урахуванням змін в оперативній обстановці в Україні, характеру та змісту загроз національній безпеці Україні, характеру взаємодії з іншими країнами.

Фінансування заходів, пов‘язаних з реалізацією завдань, здійснюватиметься відповідно до законодавства України за рахунок коштів Державного бюджету України, реалізації проектів міжнародної технічної допомоги та інших джерел, не заборонених законодавством України.