В Управлінні державної охорони України за 28 років проходили та проходять службу 17 військовослужбовців, які брали участь у миротворчих місіях на території Іраку, Ліберії, колишньої Югославії та інших країн. Напередодні Міжнародного дня миротворців ООН ми поговорили з Валерієм Язеповим – керівником інформаційно-аналітичного підрозділу. В 1999 році він виконував функції офіцера зі зв’язків із громадськістю в складі українського окремого вертолітного загону в миротворчій місії на території Республіки Косово. Валерій розповів нам про свій професійний досвід і складнощі, які виникали під час його служби в складі міжнародної місії Kosovo Force (KFOR) на території колишньої Югославії.
Про покладені завдання
На час відправки в миротворчу місію я проходив службу в Збройних Силах України. У червні 1999 року сили KFOR увійшли у Косово, а вже восени до них приєдналися й військовослужбовці українського миротворчого контингенту, серед яких і був я. Звичайно, нашою загальною метою було стабілізувати ситуацію в регіоні, підтримувати мир, забезпечити безпечне й захищене життя місцевого населення. А у кожного підрозділу були свої функції, наприклад, супровід конвоїв, авіаційна або технічна підтримка, логістика, забезпечення безпеки у визначеному секторі тощо. Наш вертолітний загін часто супроводжував керівництво KFOR у різні райони зони бойового конфлікту. До моїх же обов’язків належала підтримка контакту зі штабом багатонаціональної бригади, отримання переліку оперативних завдань для українського підрозділу, організація заходів, комунікація з місцевім населенням і багато іншого.
Про військову службу в мультинаціональному середовищі
Звісно, провести рік у бага
тонаціональному середовищі KFOR – це фантастичний досвід. До цього, звичайно, я спілкувався з представниками іноземних силових структур, але жити пліч-о-пліч із військовослужбовцями з різних країн – це зовсім інше. Було цікаво дізнатись структуру, організацію, принципи управління військами, різними підрозділами, побачити, як це все працює на міжнародному рівні. Дуже часто проводились спільні брифінги, заходи для неформального спілкування, щоб покращити зв’язки не лише між різними підрозділами, але й різними країнами.
Про отриманий досвід
Під час служби у KFOR, коли займався організацією міжнародних зустрічей на найвищому рівні та налагодженням міжнародних і місцевих контактів, я отримав безцінний досвід з організації прийому вищих посадових осіб і протокольних заходів у зоні бойового конфлікту. За 13 років служби в Управлінні державної охорони України такі навички й знання неодноразово ставали в нагоді. Досить серйозним і організаційно складним заходом у період моєї ротації був приїзд президента України Леоніда Кучми з матерями військовослужбовців Українсько-польського миротворчого батальйону.
Думаю, для молодшого офіцерського складу участь у миротворчій місії – це дуже корисний та яскравий досвід. Починаючи з того, що потрапляєш в абсолютно нове оточення та культуру, розширюєш свої горизонти й закінчуючи тим, що долучаєшся до великої глобально корисної справи. Тебе не просто називають миротворцем, ти дійсно підтримуєш мир у регіоні, бачиш, як спадає напруга, зменшується кількість сутичок, встановлюється порядок. Для молодого офіцера розуміння сенсу своєї діяльності, відчуття причетності до чогось важливого є ключовим у формуванні
власних життєвих і кар’єрних принципів та орієнтирів.
Про бойову обстановку та місцеве населення
Ми завжди були у бойовій готовності, бо напади на конвої ставались регулярно. Навіть під час нетривалих найпростіших перельотів або переїздів завжди враховувались усі можливі ризики нападів або конфліктів із нелояльно налаштованими місцевими. Напруженість ситуації також обумовлювалась суттю конфлікту, який виник на території колишньої Югославії на етнічному та релігійному підґрунті. Я не стикався з відкритими бойовими протистояннями за час своєї ротації, але прекрасно бачив їхні руйнівні наслідки: випалені земля й села, зруйновані вщент будинки. Проте місцеві жителі дуже легко й відкрито йшли з нами на контакт. Вони розуміли, що ми були там потрібні для їхньої ж безпеки й підтримання порядку, для гуманітарної допомоги.
Про виклики
На момент ротації я був лише старшим лейтенантом, багато чого доводилось робити вперше, тому не можу сказати, що було легко й без складнощів. До того ж потрапити на таку відповідальну ділянку роботи, де ти представляєш свою країну на високому міжнародному рівні, – це своєрідний виклик для професіоналізму будь-якого військовослужбовця.
Звісно, були певні хвилювання й окремі складнощі, не всі організаційні моменти виходили гладенькими, виникали технічні труднощі. Все ж таки організація управління військовим підрозділом у нас та у НАТО на той момент суттєво відрізнялись. Зараз Україна знаходиться на перехідному до стандартів НАТО етапі, але тоді мені, як молодому офіцеру, було часом складно, коли доводилось стикатися з тим, що в американців – одні правила й звички, в італійців – інші. Завжди треба було тим або іншим чином враховувати ці фактори.
Про найяскравіше вра
ження
Звичайно, обмін досвідом із іноземними колегами, нові знайомства з людьми та їхніми культурами сильно вплинули на моє формування як професійного військовослужбовця. Але я ніколи не забуду захват, який відчуваєш під час польоту на вертольоті. Там дуже красива гірська місцевість і неймовірні краєвиди. І хоч наш вертолітний загін літав часто, але під час кожного польоту все одно подих захоплювало від побаченого. Саме після цього у мене з’явилась мрія мати власний вертоліт і навчитись пілотувати (сміється)
Про повторну миротворчу місію
Через деякий час після першої ротації я збирався в миротворчу місію в одну з африканських країн. Як раз у той самий період в Управлінні державної охорони України мене прийняли на службу, тому я відмовився від поїздки.
Про спогади й плани
Під час ротації я побував у Македонії. Після повернення з миротворчої місії я ніколи більше не був у тих краях, але спогади залишились найтепліші. Тому після зняття карантинних обмежень я планую здійснити подорож у Македонію. В її столиці – красивому мультикультурному місті Скоп’є – органічно переплітаються мусульманські та православні традиції, архітектура. Хотілося б побачити, як це місто змінилось за 20 років.
Над Албанією ми регулярно літали на вертольоті – цікава країна. Впевнений, що зверху вона виглядає абсолютно інакше ніж з землі, або на туристичних маршрутах. Цей регіон дуже атмосферний, зі своїми унікальними звичаями, специфікою, святами, що обов’язково потрібно було враховувати в роботі. Цікаво було б побачити це все знову, але вже очима туриста, а не миротворця.